Німецькі колонії Півдня України у ХІХ – ХХ ст. Історія сім’ї Гарварт

Нижче подані нариси з дослідження історії сім’ї німецьких колоністів з моменту їх поселення на території сучасної України до періоду Другої світової війни з використанням широкого кола документальних джерел. Пошуки розпочато від Ольги Едуардівни Гарварт, яка народилася 17 жовтня 1908 року в селі Богомирівка, що пізніше входило до складу Дніпропетровської області УРСР. Її сім’я була лютеранського віросповідання німецької національності.

В результаті проведених досліджень родинних зв’язків родини Гарварт, можна стверджувати, що її історія на території Російської імперії почалася з приїздом у ці краї родоначальника – колоніста Мартіна Гарварта на початку 1800-х років

Мартін Гарварт (1776 – ?)

Історія колонії Вейнау (Weinau)

Сім’я Гарварт (варіанти написання прізвища: Harbath, Horwarth, Harwarth, Harwardt, Haarwardt, Harwart, Harward; надалі для зручності у тексті буде використовуватися український варіант написання – Гарварт) оселилася в колонії Вейнау (нині – с. Благодатне, Токмацький р-н Запорізької обл.) з моменту її заснування. Колонія була заснована в 1804 році 37-ма сім’ями колоністів з Вюртемберга та Пруссії і належала до так званого Молочанського колоністського округу (групи колоній німців-переселенців різних конфесій), з центром у колонії Пришиб. Потім, в 1810 році, до них приєдналися ще 12 сімей з Бадена [1].

Земля надавалася державою, тобто була казенною, попередньо виділеною під колонізацію. На ній, проте, стояв маєток дворянина Дубинського, тому цю землю обміняли для Дубинського на ділянку поза колонією. Вважається, що свою назву колонія Вейнау отримала завдяки основному заняттю мігрантів-поселенців на батьківщині – розведенню виноградників [2].

Незважаючи на те, що кожна сім’я привезла з собою близько 500 талерів власного майна, уряд обов’язково видавав прибулим колоністам по 7 копійок продовольчих грошей на душу до першого власного врожаю. Кожному землеробу було передано в користування по 60 десятин землі. Паралельно в якості авансу на купівлю необхідної худоби та сільськогосподарських товарів видавалося по 125 рублів.

Тим не менш, колоністи були не надто раді в перші роки, прожиті в колонії. Їхні очікування побачити «молочні річки та кисельні береги», такий собі Ельдорадо, не справдилися. Довгий час вони недбало ставилися до обробки земель, починали сварки між собою і вірили грубим забобонам (про, нібито, закопані на цій землі старовинні скарби, про існування темних сил, які перешкоджають успішному веденню сільського господарства). Багато з них легко піддавалися пропаганді виїхати звідси за першої нагоди. Однак, особливо з приїздом у 1810-х роках Баденців, які були визнаними професіоналами землеробства (а саме таких відбирала та запрошувала Російська імперія у другу хвилю колонізації), ситуація покращилась.

Не менш важливим, ніж сільське господарство, у німців-колоністів вважалося насадження дерев, як плодових, так і лісових, а також чагарників. Саме ці насадження перетворювали голі землі степу на подобу родючих оаз. Так уже в 1806 році на березі річки Молочної між колоніями Альтнассау і Вейнау почали засаджувати громадський сад за наказом С. Х. Контеніуса (радник Географічного департаменту і надвірний радник; за дорученням уряду і, зокрема, Експедиції державного господарства іноземних і сільського домоводства займався поселенням колоністів, оглядом та інспекцією колоній). З 1810 року справу курував садівник Вільке. Кожне сімейство, що володіло землею, щорічно мало надавати працівника на 2 дні для догляду за цим садом. У 1815 році сад вже добре плодоносив і сам Контеніус охоче збирав урожай груш та яблук, відвідуючи цю місцевість.

У 1833 році більшість вейнаусців, натхненні успіхом, погодилися закласти і громадську тутову плантацію, яка також добре розрослася.

Мешканці активно заводили громадські вівчарні під наглядом окружних та сільських приказів. Вже в 1820 році в окрузі практично не було жодного господарства, де не було б овець. Для колоністів виписували багато літератури з шовківництва, вівчарства, садівництва.

Спільні успішні справи позитивно вплинули на вейнаусців і зміцнили їхнє бажання залишитися на цих землях, сприяли зростанню їхньої працелюбності та добробуту. Колонія Вейнау найдовше з молочанських материнських колоній займалася вівчарством, аж до 1888 року [3] [6].

Склад сім’ї Мартіна Гарварта

Прямих відомостей, з якого саме королівства, Пруссії або Вюртемберга, походить родове дерево Гарвартів, немає.

Вперше сім’я Гарварт згадується в ревізійному листі 1806 року:

Горварт (Horwarth) Мартін, 31 рік, стельмах (Stellmacher). Його дружина Анна Катаріна, 28 років. Його діти: Готтфрід, 3 роки, Крістіан, 12 місяців. У господарстві є 10 корів, по одному плугу, бороні, возі та прядці [4].

У 1811 році сім’я фігурує в переписі колонії вже в збільшеному складі:

Гарварт Мартін, 35 років, стельмах. Його дружина Катаріна, 30 років. Його діти: Готтфрід, 7 років, Крістіан, 4 роки та Анна, 1 рік. З майна є 3 коня, 17 голів рогатої худоби, 1 плуг, 1 борона, 1 візок, 1 прядка і 1 ткацький верстат [1].

Примітним є той факт, що саме Пришибські німецькі колоністи змінили систему виробництва зерна на основі механізації та вперше застосували саморобні віялки (з 1830-х рр.). А німецькі кінні візки на залізних осях витіснили з ужитку старовинний віз, запряжений волами. Змайстровані колоністами вози служили по 40-50 років при майже щоденному використанні та перевезенні ваги в 800-1300 кг [5]. Можна припустити, що свій внесок у розвиток колонії зробив і Мартін Гарварт, будучи ремісником, а саме стельмахом.

За період з 1811 по 1838 рік у сім’ї народжуються й інші діти. Гілка Гарварт, яка нас цікавитиме надалі, бере початок від другого сина Мартіна та Анни Катаріни, Крістіана (імовірно 1805-1806 р.н.; рік народження був вирахуваний виходячи з даних перепису 1806 та 1811 рр., які, як правило, дають лише орієнтовну інформацію та не завжди точні, на відміну від метричних записів).

Серед перших поселенців колонії Вейнау відзначаються також сім’ї Йордан (Jordan) і Реннер (Renner), які, як побачимо далі, пов’язані родинними зв’язками з родиною Гарварт.

Крістіан Гарварт (1806, Вейнау – 17.03.1891, Кайзерталь)

Істория колонії Кайзерталь

Навесні 1838 року син Мартіна Гарварта, Крістіан, разом з іншими жителями материнської колонії Молочна (всього 49 сімей) купують землю за межами своїх основних колоній внаслідок їх перенаселення та гострої нестачі землі. Молоді та енергійні, але безземельні господарі купують 3128 десятин (1 дес. = 1,09 гектара) казенної землі (в т.ч. 150 десятин непридатної для сільського господарства) у межах Мелітопольського повіту та засновують дочірню колонію Кайзерталь/ Kaisert(h)al (також Утлюк, нині с. Золота Долина Полянівської сільради Мелітопольського р-ну Запорізької області).

Землі тут були не дуже родючими, часто траплялися неврожаї. Особливо складними для колоністів були перші 10 років, коли одночасно потрібно було займатися посівами, зведенням житла (спочатку це були мазанки, цегляні будинки з’явилися у 1850-х рр.), збиранням урожаю та тваринництвом. Зокрема, вівчарство сильно рятувало у роки особливих неврожаїв і прибуток від нього дозволяв пережити особливо складні 1848, 1863 і 1864 роки.

Колоністи, маючи досвід батьків, непогано розбиралися в агрономії та знали, як треба удобрювати землі для найкращих урожаїв. З цією метою вони почали вирощувати кукурудзу, яка не лише вигідно продавалася, а й удобрювала поля. З середини 1860-х років пшеницю возили у великих кількостях на продаж не лише в віддалене місто Бердянськ (120 верст), а й у близьке місто Генічеськ.

Також колоністи самі забезпечували себе одягом – вони пряли і ткали вдома з того, що самі вирощували (з льону та конопель, а також з овечої вовни), і не витрачали кошти на купівлю речей.

У 1860-х роках кожна сім’я вже мала по 60 десятин особистої землі. Середня вартість хутора становила 3 ​​128 рублів сріблом, будівлі коштували близько 1 240 рублів, сад і ліс – близько 230 рублів. Крім звичайного землеробства, деякі займалися ще й розведенням тутового шовкопряда. Кокони шовкопряда продавалися по 3 рублі за масу (близько 1,4 літра).

Культурне життя колоністів не було різноманітним, адже спочатку їм доводилося дуже багато працювати. Слуг вони не наймали, тому всі діти також брали участь у роботі і лише деякі відвідували заняття у вчителя Мертенса. У 1839 році на цю посаду була запрошена інша людина, – Шілль – не колоніст, як Мертенс, який змушений був поєднувати роботу у своєму господарстві з навчанням дітей. У 1840 році було збудовано будівлю школи. Тут, крім шкільних занять, вранці регулярно проводилися недільні та святкові богослужіння і т.зв. “дитяче навчання” (“Kinderlehre”) у другій половині дня. У ті роки своєї церкви чи молитовного будинку в колонії ще не було, а записи про народження/ шлюб/ смерть велися в приходах з центрами у селищі Гохштедт/ Hochstädt (зараз с. Високе Михайлівського р-ну Запорізької області).

У 1850-х роках стан освіти був практично на тому ж рівні, що й у 1840-х роках, хоча учнів було багато – 109 осіб. Діти ходили до школи лише у зимові місяці; з 1 березня зазвичай не було жодних занять. З предметів були переважно релігія, читання, арифметика і чистописання.

У березні 1863 року пара колоністів у супроводі свідків вирушила на вінчання в центр приходу Гохштедт, за 60 верст. Цього дня несподівано настало різке потепління, вода ринула в долину річки Утлюк у районі Новомиколаївки та карета з людьми та кіньми потонула дорогою. Внаслідок цього нещасного випадку було терміново розглянуто можливість організації приходу ближче.

У серпні 1863 р. такий прихід було створено, його центром стала колонія Ейгенфельд/ Eigenfeld (зараз Полянівка Мелітопольського р-ну Запорізької області), а першим пастором став Гуго Пломан. Прихід розміщувався в будівлі школи. Замість того, щоб утримувати кістера (він же вчитель, що також має посаду паламаря), пастор запропонував громаді витрачати 60 рублів не на його утримання, а на влаштування приходської бібліотеки. Восени 1864 року з’явилася бібліотека, хоча читачів спочатку все-одно було небагато.

У 1866 році було зведено нову будівлю школи. Вона була набагато більша попередньої і стала водночас молитовним будинком лютеранської общини. Довгий час ця будівля була найбільшою в приході, так що згодом конфірмації і великі приходські богослужіння проводилися в Кайзерталі, а не в Ейгенфельді.

У 1860-х роках у сфері освіти спостерігалося пожвавлення. Причиною цього стала Кримська війна: колоністи почали більше контактувати із зовнішнім світом. По-перше, вони обов’язково брали участь у доставці фуражу для коней у м. Севастополь, у розпал воєнних дій. Крім того, громада Кайзерталь пережила більше за інші німецькі громади району: тут було створено пункт для хворих солдатів. З 26 березня по 17 листопада 1855 сюди 54 рази прибули вози з 10 711 хворими.

Необхідність спілкуватися з іншими народами Російської імперії показала, що російська мова мала бути введена в програму навчання школярів. Комітет соціального забезпечення видав Публічний циркуляр, у якому рекомендував сільським управлінням «поліпшити викладання у сільських школах та забезпечити молодь своєчасними знаннями для майбутнього життя; наймати вчителів, виключно компетентних у цьому відношенні, і не допускати їх до будь-якої іншої другорядної роботи». Заняття переривались лише на період посіву, потім відновлювалися до кінця травня, після чого йшли недовгі літні канікули. Відновлювалося навчання у середині чи наприкінці серпня. Пропускати заняття суворо заборонялося, а тих, хто пропускав – карали. Однак ще до появи вищезгаданого циркуляра характер освіти в Кайзерталі змінився на краще. Вчитель Карл Гоффманн ще раніше ввів російську мову як обовʼязковий предмет навчання, а також навчав чотиричастковому гармонійному співу і став засновником Кайзертальського співацького хору (на 1913 рік хор усе ще існував і в ньому співало 40 осіб) [3] [7].

Склад сім’ї Крістіана Гарварта

Отже, у 1838 році Крістіан Гарварт/ Christian Harwardt (1806 р.н.), його дружина Йоганна Реннер/ Johanna Renner (1808 р.н.), з якою вони одружилися і повінчалися ймовірно в 1829 році в приході Гохштедт (метричних книг до 1833 року по приходах Молочна та Гохштедт, до яких спочатку були приписані Гарварти, не збереглося) та їх четверо дітей, Крістіан, Йоганн, Мартін та Якоб поселяються в колонії Кайзерталь. У Кайзерталі в них народжуються ще шестеро дітей, серед них Фрідріх, Готтфрід, Крістіна, Август, Йоганна та одна дитина жіночої статі, яка померла у дитинстві (дати смерті дітей Крістіана, крім двох, у наявних джерелах не зустрічалися).

Син Готтфрід/ Gottfried, якого з високою ймовірністю можна вважати дідом Ольги Едуардівни Гарварт за батьком, народився 2 березня 1841 року.

Існує ще один Готтфрід Гарварт (народився у 1836), племінник Крістіана, син його старшого брата Готтфріда. Однак, ця сім’я продовжувала жити у Вейнау довгий час, а потім мігрувала в західному від Кайзерталя напрямку, а саме в район у колонії Зандбрунн/Санбрун/Sandbrunn (зараз не існує, місцевість у районі с. Іванівки Херсонської області, за 60 км від Кайзерталя/Золотої Долини). Швидше за все, саме ця частина роду осіла в північному Криму. Навпаки, гілка Гарвартів, що з Кайзерталя перемістилася на північ, до Катеринославської губернії, в колонії Нейгохштедт, Блюменгоф і Фельзенбах, має зв’язок із Готтфрідом Гарвартом 1841 р.н. та його дружиною Шарлоттою Зеель (тобто предками Ольги Едуардівни Гарварт). Прізвища та імена родичів цих двох ліній сильно відрізняються, що дозволяє досить точно диференціювати гілки за відсутності прямих доказів. Докладніше про інші непрямі докази див. у розділі 3. “Склад сім’ї Готтфріда Гарварта”.

З метричного запису про народження свого племінника, сина брата Давида, 1841 р.н., додатково стало відомо, що мати сімейства Йоганна Реннер, записана як Hebamme, тобто повитуха. Щоб бути повитухою в той час, потрібно було мати гарну репутацію та бездоганну поведінку, а також бути заміжньою.

Крістіан Гарвард був ремісником, а саме ковалем (Schmied, Schmidt), це вказано в метричному записі народження його сина Готтфріда в 1841 році.

Мінімум двоє з дітей Крістіана та Йоганни, – син Йоганн (1831 р.н.) та його дружина Кароліна Фуст, і дочка Йоганна (1847 р.н.) та її чоловік Даніель Кек, – мігрували на південь, а саме у бік Азовського моря у 1860-х роках, в Юзкуйську волость Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

Швидше за все, ці землі були привабливі тим, що після скасування кріпосного права, з початком розвитку капіталістичних відносин, з відтоком ногайців та частини болгар до Туреччини, багато вільних казенних земель з’явилося у Приазов’ї, Криму, в Області війська Донського. Розвитку хуторів на півдні Російської імперії сприяв дозвіл від 1871 року колоністам викуповувати свої наділи. Багато менонітських поселень утворилося внаслідок такої міграції на території Мелітопольського повіту, особливо у цьому плані виділялися Веселівська та Юзкуйська волості. Тільки в межах першої розташовувалися: 6 хуторів, 1 власницька садиба та 28 економій [8]. Ось у такі поселення і поселялися разом із менонітами лютерани. Там утворювалися хутори та економії, які носили імена їхніх власників та власні імена. Наприклад, хутір Рикополь Юзкуйської волості, де оселилися двоє дітей Крістіана та Йоганни, також називався хутором Вінса [8].

Крім того, в Дуванкойській волості Сімферопольського повіту в 1910 році було засновано хутір Гарвартів-Гофмана-Фуста/ Harwart-Hoffmann-Fust (також Аклеїз, Андріївка) на 800 десятинах землі [9].

У газеті Таврійські губернські відомості за №29 від 20 квітня 1915 року опубліковано основний список власників землі у Криму, чиї землі підлягали секвеструванню (вилученню).

Мовою оригіналу:

• в Симферопольском уезде, Зуйской волости «Общее владение поселян: Гофмана Карла Августовича, Гарварта Фридриха Яковлевича, Фуста Генриха Христиановича, наследников Гарварта Августа Яковлевича: его жены Христины и детей Якова Эйнгердт, Оскара и Милиты, при дер. Аклеиз-Улукул, Дуванкойской вол. 1524 ½ дес. пахотной земли с домами и экономическими постройками»

• в Феодосийском уезде
  • Гарварт Готфрид Мартынович, при д. Танагельды 301 д.
  • Гарвард Фридрих Мартынович, при д. Танагельды 201 д.

• в Феодосийском уезде Сакской волости
  • Наследники Иосифа Михайлова Гольда: вдова Мария Адамовна, дети: Людвиг, Эйгин и Эмилия по мужу Гарварт при дер. Тюмень 508 дес 800 саж
  • Гарвард Яков Готфридов, при дер. Тюмень 150 дес
  • Гарварт Эдуард Готфридов, при дер. Тюмень 66 д 1200 с

• в Перекопском уезде Джурчинской волости
  • Гарвард Иоган Якубов, 150 д. с постр. и Гарвард Фридрих Иоганович, 2 дес. с постройк.
  • Гарвард Эдуард Августович, 52 д. земли
  • Гарвард Генрих Августович, 52 д. земли
  • Гарвард Иоган Августович, 52 д. земли
  • Гарвард Христиан Августович 52 д. земли
  • Гарвард Август Августович, 52 д. земли
  • Гарвард Август Христианович, 52 д. з.
  • Гарвард Фридрих Иоганович, д. Иоганесфельд 250 д.
  • Гарвард Готфрид Иоганов, тоже 155 д.
  • Гарвард Эдуард Иоганов, тоже 195 д.
  • Гарвард Иван Христианов, при д. Борлак-Джаракчи 100 д.

Згадки про те, що поселенцям Кайзерталя, братам Гарвартам, а саме Крістіану, Йоганну, Якобу, Фрідріху, Готтфріду та Августу, «вдалося придбати майно, виїхавши за межі колонії», зайвий раз підтверджує те, що всі брати згодом окинули Кайзерталь [7, стр. 12]. Те саме вказано і про братів Фуст/ Fust, Кек/ Keck та Бішлер/ Bischler/ Büschler, а саме вони були у спорідненості з дітьми Крістіана та Йоганни Реннер, і їхні сліди ведуть до Криму.

Додатковим підтвердженням поселення в Криму дітей та онуків Крістіана та Йоганни (крім сина Готтфріда) можуть служити списки репресованих та реабілітованих у 1930-х роках Гарвартів – місця народження, по-батькові та місця арешту ясно про це свідчать. Проте спеціальна робота з дослідження даного напрямку не проводилася.

Швидше за все, мати сімейства Йоганна Гарварт або проживала на хуторі з дітьми після їхнього туди переїзду, або з якоїсь причини перебувала там у 1879 році. У метричному записі про її смерть сказано, що “Йоганна Гарварт, одружена (тобто чоловік Крістіан на момент смерті Йоганни був живий, але де саме він на той момент знаходився, невідомо), померла 5 листопада у віці 72 роки (причину смерті прочитати не вдалося) в хуторі Рикополь (Rykopol/Rückenpol) і була похована там же 8 листопада. Відспівування проводив пастор Ейгенфельдського приходу Е. Мюллер.”

Крістіан пережив свою дружину і помер 17 березня 1891 у віці 84 років і 7 місяців у Кайзерталі, хоча точно вказана лише дата смерті, а не місце [7, 4]. Чи міг він померти у Рикополі чи після смерті дружини виїхати та залишитися в Кайзерталі з іншими родичами – невідомо.

Готтфрід Гарварт (1841, Кайзерталь – ?)

Склад сім’ї Готтфріда Гарварта

Син Крістіана Гарварта та Йоганни Реннер, Готтфрід, народився 2 березня 1841 року в колонії Кайзерталь, був хрещений спочатку 9 березня «за терміновим обрядом/ Nottaufe» вдома у колоніста Карла Мартенса, а потім у червні пробстом Феллем з дотриманням офіційної процедури у церкві (молитовному будинку). Хрещеними батьками стали Йоганн Фуст/ Johann Fust та його дружина Марія/ Maria, а також Давид Реннер та його дружина Катаріна.

У 1861 він одружується з Шарлоттою Зеель/ Charlotte Seel (нар. 24 червня 1844 р. в Кайзерталі). Батько Шарлотти – один із засновників Кайзерталя, Фрідріх Зеель, виходець колонії Ней-Нассау/ Neu-Nassau (зараз с. Суворе, Михайлівський р-н, Запорізька обл.), мати – Маргарита Хесс/ Margarethe Hess.

У Кайзерталі у пари народжуються діти Фрідріх (1862) і Катаріна (1866, вмирає в дитинстві того ж року). Наступні п’ятеро дітей – Шарлотта (1867 р.н.), Кароліна (1868 р.н.), Якоб (1872 р.н.), Едуард (1874 р.н.) та Катаріна (1876 р.н.) народжуються в колонії Нейгохшдедт Катеринославської губернії (також Шишково, нині с. Олександропіль Нікопольського р-ну Дніпропетровської області), прихід Йозефсталь (також Йосипівка, Довге, нині с. Самарівка, район м. Дніпро). Таким чином, можна зафіксувати дату поселення Готтфріда з сім’єю в Миколайтальській (Ново-Софіївській) волості – 1867 рік.

Цікаво, що син Едуард, який у майбутньому стане батьком Ольги, Хільди та Олександра Гарвартів, від яких ми почали дане генеалогічне дослідження, народився 27 липня 1874 року теж у Нейгохшдедті, хрещений там же, але запис про народження зафіксований не в Йозефстальському приході, а в приході Молочна (у єдиного з дітей). Причини цієї особливості пояснити не вдалося.

Колонія Нейгохштедт розташовувалась на території Миколайтальської (Ново-Софіївської) волості Катеринославського повіту. Їй належало 2250 десятин землі. Розташування було вдалим, за 4 км на захід від колонії протікала річка Базавлук.

Ще троє дітей народжується в колонії Блюменгоф/ Blumenhof (також Борзенково, зараз с. Олександрівка Нікопольського р-ну Дніпропетровської області): Готтфрід (1878 р.н.), Євгенія-Йоганна (1880 р.н.) та Марта (1884 р.н.). Всі метричні записи на них зафіксовані в лютеранському приході Йозефсталь (центр приходу з однойменною назвою тепер знаходиться в Індустріальному р-ні м. Дніпра).

У пари могли бути ще діти після Марти, адже їм було по 43 і 40 років відповідно, проте метричних книг за період з 1886 по 1899 рік не збереглося.

Книги Йозефстальського приходу за період з 1899 по 1916 (з перервами) рр. знаходяться у Державному архіві Одеської області (Ф. 894, Оп. 1, справи 2, 7, 10, 12, 14, 20, 26, 29, 32, 35, 40, 46, 48). Ще дві книги цього приходу за 1908-1909 рр. знаходиться в ЦДІА СПб (Центральний державний історичний архів м. Санкт-Петербурга), Ф. 2294, Оп. 1. спр. 196. Ці справи у процесі дослідження не переглядалися.

Крім того, серед лютеранських метричних книг Таврійської губернії по всіх приходах немає 1870 року. Проте, у базі даних переселених у Вартегау в 1943-1944 рр. (місце прийому російських німців, виселених німецькою окупаційною владою із західних районів СРСР у 1943–44 рр.; Вартегау – територія польських округів Познань, Іновроцлав, Лодзь, включена до складу Німецької імперії як „імперський край Вартегау“ після окупації Польщі у вересні 1939 р. Центр Вартегау знаходився в м. Лодзь) є справа деякої Маргарити Гарварт/ Margarete Harwardt (у заміжжі Меркель), що народилася 27 липня 1870 року в колонії Блюменгоф. По роках вона якраз може бути донькою Готтфріда і Шарлотти, а між дітьми Кароліною та Якобом якраз пробіл у 4 роки (як правило, діти народжувалися з інтервалом 2 роки) – 1870 рік туди чудово підходить. Те саме стосується ще однієї потенційної дитини, Герберта Гарварта/ Herbert Harwardt, що народився 22 липня 1888 року в колонії Блюменгоф. Одружений він був на Амалії Гоффман з Ебенфельда (сусідне село з Блюменгофом). Однак довести народження цих дітей у досліджуваної пари документально неможливо.

Слід також приділити увагу іншим другорядним джерелом генеалогічної інформації. Так, наприклад, в картотеці поранених [14], що знаходилися в московському лазареті зведено-евакуаційного госпіталю в 1915 році, значиться певний рядовий 185-го піхотного Башкадикларського полку Крістіан Готтфрідів Гарвардт, 30 років, сімейний, родом з Гуляйпільської волості Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Крістіан – учасник бою під Білостоком, був поранений у ліву руку 9 серпня 1915 р., у лазарет прибув 16 серпня. Імовірність того, що він є сином Готтфріда та Шарлотти дуже висока, місце та основні дані (ім’я, по-батькові) збігаються, рік народження (1915 – 30 років = 1885) підходить. У метричній книзі Йозефстальського приходу за 1885 р. запису про його народження немає, але на практиці записи за попередній рік часто опинялися в книзі наступного року (наприклад, коли дитина народжувалась у грудні, а хрещення проводилося у січні – записували за датою хрещення). Так, дані про народження за 1885 цілком могли перебувати в книзі за 1886, проте книга за 1886 не збереглася. Якщо ця версія вірна, то до генеалогічного дерева сім’ї можна додати ще одного сина.

Коротка історія колоній Борозенко

Обидві колонії, в яких жила родина Готтфріда Гарварта, належать до так званих колоній Борозенко, що за 30 км на південний захід від м. Нікополь Катеринославської губернії.

Групу колоній Борозенко було засновано у 1865-1866 рр. двома групами колоністів: менонітами з колонії Хортиця, т.зв. група Alt-Kolonie та німцями-менонітами, представниками церкви «Малої общини» (Kleine Gemeinde), вихідцями з колонії Молочна. Вони викупили земельні угіддя площею 6137 десятин в українського землевласника Борозенка. Група Alt-Kolonie заснувала наступні 6 дочірніх колоній: Шендорф, Миколайталь, Ебенфельд, Фельзенбах, Ейгенгрунд (Ейхенгрунд) та Нейгохштедт (Гохштедт). Найбільшими були Миколайталь та Фельзенбах. Група «Малої общини» заснувала колонії Гейбоден, Блюменгоф, Аннафельд, Штейнбах, Розенфельд та Нейанлаге. Головним центром колонії було село Блюменгоф. Тут збудували першу церкву громади, школу та житло для вчителів. Адміністративним центром громади 1872 р. став Миколайталь (Ново-Софіївка, зараз це район Нікополя). Площа всіх колоній тепер становила 12 тис. десятин [10].

У 1874 році частина менонітських сімей емігрувала до США, тому селяни продали землю іншим фермерам колонії Хортиця, які перекупили угіддя за смішно малі гроші – 30 рублів за десятину. Деякі угіддя купили місцеві господарі чи німці, лютерани чи римо-католики, які жили у сусідніх селах [11].

Колонія Блюменгоф розташовувалась на високій місцевості, практично паралельно течії річки Солона, що протікала в одному кілометрі на південь від села. Можливо, назва колонії пов’язана з буйно квітучою рослинністю цієї місцевості. У заплавній низині річки завдяки періодичним затопленням розливними водами рясно росло різнотрав’я і безліч польових квітів. Колонія мала 745 десятин землі. Проте, мешканців у колонії було порівняно небагато. Так, в 1885 році там мешкало 70 осіб, а 1897 році – вже 40. Жителі колонії займалися землеробством. На жаль, у зв’язку з політичною обстановкою і в рамках програми землеустрою тих років ситуація з наявністю землі в колонії з кожним роком ускладнювалася, адже колоністам нової землі у найм не давали. Станом на 1908 рік зі збільшенням кількості господарств удвічі, земельні володіння скоротилися втричі, тобто в перерахунку на господарство землі ставало дедалі менше.

Пізніше землю ще й секвестрували згідно з ліквідаційними законами 1915 року. Список секвестрованих (експропрійованих) у власників земель за 1916 рік по Гуляйпільській волості Верхньодніпровського повіту був опублікований в губернській газеті “Катеринославські Губернські Відомості” № 68 від 27 серпня 1916 року:

7599. Гарварт Готтфрід Християнов, сел. кільк. Вайнау Пришибської вол., Мелітопольського у. Таврійської губ. Польовий землі 220 десятин з садибою та спорудами при д. Мало-Софіївці.

Як видно з публікації, 550 десятин польової землі було вилучено у власника Гарварта Готтфріда Християнова, поселенця колонії Вейнау, який володіє садибою та спорудами при селі Мало-Софіївці [12].

Село Малософіївка (Мало-Софіївка) Гуляйпільської волості Верхньодніпровського повіту знаходиться на північ від Маринополя (колишня колонія Фельзенбах), де до 1943 року проживала родина Гарварт. Цілком імовірно, що вона належала Готтфріду, батькові Едуарда Гарварта, хоча як місце народження власника в замітці вказана колонія Вейнау (як встановлено, Готтфрід народився в Кайзерталі, а не в Вейнау). Можливо, це неточність, так як інших Готтфрідів Крістіановичів Гарвартів, родом з Вейнау, що оселилися в Новософіївській волості, в родовому дереві не знайшлося (хоча незначна ймовірність невиявлених тезок по різних гілках все-таки зберігається).

Таким чином, у 1916 році сім’я Гарварт втратила велику кількість землі і, ймовірно, постраждала економічно. Відомо також, що в Новоросії 1916 р. через реальну загрозу серйозного зниження врожайності місцева влада призупинила дію ліквідаційних законів до кінця року. Часткове повернення землі відбувалося лише 1918 рр., відповідно до закону від 21 березня 1918 року, за німецького окупаційного уряду та гетьмана Скоропадського. Проте, чи повернулися землі Готтфріду Гарварту невідомо. З цієї ж нотатки можна зробити висновок, що станом на 1916 рік господар сімейства був живий, тому достовірно встановити дату його смерті, а також дату смерті дружини Шарлотти, через обмежену кількість доступних джерел важко.

У радянські часи, в 1924 році, частина сімей емігрувала з села Блюменгоф до США, переважно це були меноніти, але не тільки. Важко сказати, чи могли серед них бути діти Готтфріда та Шарлотти, але така ймовірність існує, за умови якщо вони жили в цьому селі станом на 1924 рік. Станом на 1942 рік колонія була слабо населена і слідів сім’ї Гарварт в ній не знайдено [13].

Едуард Готтфрідович Гарварт (1874, Нейгохштедт/Олександропіль – 1919, Фельзенбах/Маринопіль)

Склад сім’ї Едуарда Гарварта

Едуард Гарварт/ Eduard Harwardt народився колонії Нейгохштедт Ново-Софіївської волості Катеринославської губернії в батьків Готтфріда Гарварта/ Gottfried Harwardt та його дружини Шарлотти Зеель/ Charlotte Seel 27 липня 1874 року. Хрещення за лютеранським обрядом було здійснено 11 серпня того ж року (ймовірно, кюстером – дяком, який нерідко виконував функції шкільного вчителя), а 12 грудня хрещення підтверджено пастором Х. Бургалем (записано нерозбірливо) у будівлі молитовного будинку (воно ж школа) Нейгохштедта. Хресними батьками записані Георг Маттус та його дружина Магдалена, уроджена Хесс (Georg Matthus und ux. Magdalena geb. Hess/Heß).

Хресними батьками у лютеран найчастіше були рідні брати/ сестри батьків новонародженого чи брати/ сестри їх батьків, тобто дядьки та тітки. Швидше за все, Магдалена Маттус/ Хесс була кузиною Шарлотті Гарварт/ Зеель, проте довести цей факт неможливо.

Важливим джерелом відомостей, які дозволяють пов’язати більш давні події з фактами, які зазначені у вихідних даних до цього дослідження, є справи т.зв. оперативної групи Штумппа.

Група Штумппа – спеціальний командний підрозділ СС. Під час німецько-радянської кампанії та окупації К. Штумпп проводив етнологічні та генеалогічні дослідження в етнічних німецьких селах в окупованій Україні від імені Німецького інституту закордонних справ та Рейхського міністерства з окупованих східних територій (RMO). Зондеркоманда доктора Карла Штумппа, що складалася з 90 осіб, названа в честь нього і очолювана ним, діяла як напіввоєнний підрозділ з літа 1941 по літо 1943 року. Вони склали звіти на більш ніж 300 колишніх німецьких колоній, які нині зберігаються у Федеральному архіві Німеччини (Бундесархіві), м. Кобленц.

Так, у переписі мешканців села Мариніполь (колишньої колонії Фельзенбах), складеному групою, станом на серпень 1942 року зафіксовано, що в ньому проживає Якобіна Гарварт, чий чоловік, Едуард Гарварт, станом на 1942 рік вважається померлим (Mann gestorben). Шлюб Якобіни, до заміжжя Реннер, та Едуарда Гарварта укладено у 1896 році (місце не вказано), вік пари на момент шлюбу відповідно 21 та 22 роки, дітей у шлюбі народилося 9, але на рік запису 6 з них померли. Тут же, рядком вище, записано Олександра Гарварта і його дружину Анну Щербань, на момент шлюбу в 1934 році їм по 24 і 22 роки, у них двоє живих дітей. Як бачимо, прізвища написані з помилками – Harbart/ Harwart [13].

На наступній сторінці наведена та сама інформація. Дітей 8, у тому числі 5 померлих.

На сторінці 42 справи запис має такий зміст:

Harward Jacobine, Housefrau, 30/4/73/Kaisertal, Taschtjanok, ev.- luth., Mann +16.5.19, H.b. (Hauptbesitzer) Harward Alex,

що розшифровується так: Гарварт Якобіна, домогосподарка, дата народження 30 квітня 1873 року, місце народження Кайзерталь, Тащенак (група колоній Тащенак, район Мелітопольського повіту Таврійської губернії), віросповідання євангелічно-лютеранське, дата смерті чоловіка 16 травня 1919, голова сім’ї Гарварт Алекс.

Наведеними вище записами, що містять вік на час укладення шлюбу, підтверджуються роки народження Едуарда (1874) і Якобіни Реннер (1873).

Також відомі троє дітей – це Хільда ​​(1901 р.н.), Ольга (1908 р.н.) та Олександр (1910 р.н.) Гарварти. Ймовірно, кілька дітей народилися до 1901 р. та двоє-троє у проміжку між 1901 та 1908 роками. Встановити імена померлих дітей наразі неможливо, оскільки метричні книги з лютеранського приходу Йозефсталь/ Йосипівка за роки з 1885 по 1889 рр. не збереглися, а за 1899-1915 рр. у межах цього дослідження не переглядалися.

Помер Едуард Готтфрідович Гарвардт 16 травня 1919 року у віці 45 років, причина не вказана. Історія села свідчить, що у 1919 році на нього відбувалися напади загонів Нестора Махно: 5 чоловіків та 1 жінка загинули під час набігів. Однак ці події відбувалися у грудні 1919 року, тому імені Едуарда Гарварта серед них немає. Ймовірно, він помер унаслідок хвороби чи нещасного випадку ще у травні 1919-го.

Рік смерті Якобіни Гарварт/ Реннер, – за словами дочки Ольги, – 1946, місце не вказано. Як було згадано вище, станом на 1942 рік вона жила із сином Олександром, ймовірно, у своєму власному будинку. На плані села цей будинок позначений (див. мал.). Інших будівель, які стосуються сім’ї Гарварт не виявлено.

Дружина Едуарда, Якобіна, до заміжжя Реннер, народилася 30 квітня 1873 року о 6 ранку в колонії Кайзерталь (нині с. Золота Долина Полянівського с/с Мелітопольського р-ну Запорізької області) у батьків лютерансько-євангелічного віросповідання Якоба Реннера/ Jakob Renner, мельника з Кайзерталя, та його дружини Крістіни Маргарити Йордан/ Christina Margaretha Jordan. Хрещена 13 травня того ж року в приходському церковному домі в Ейгенфельді/ Eigenfeld пастором Гуго Пломанном (Hugo Plohmann), хрещені батьки – землевласник, мешканець колонії Олександрфельд, Фрідріх Ехніс/ Friedrich Ehnis та його дружина Якобіна Реннер/ Jacobine Renner.

Як вже було сказано вище, сім’ї Гарварт і Реннер були серед засновників колонії Кайзерталь у 1838 році. Серед них значаться імена Крістіана Гарварта і Давида Реннера, обидва вихідці з колонії Вейнау. У звіті з нагоди 75-річного ювілею колонії неодноразово згадуються брати Реннери, сини Давида, серед яких і Якоб Реннер, старший, ймовірно, батько Якобіни. Він брав активну участь у побудові кірхи в Кайзерталі (1895), був одним із двох представників колонії, які були членами комітету з фінансування будівництва, а також у деякі періоди старостою колонії та старшиною церковної громади (гемайнди) [7].

Коротка історія колонії Фельзенбах (Маріапіль)

Як відомо з документів (автобіографій та перепису групи Штумппа), родина Едуарда та Якобіни Гарварт жила у селищі Маріапіль, Сталіндорфського району Дніпропетровської області. Де вони познайомилися, одружилися і з якого року оселилися в колонії, поки не встановлено.

Маріапіль (інші назви Фельзенбах, Шишківка, зараз Маринопіль) – спочатку менонітська, потім переважно лютеранська колонія під назвою Фельзенбах, що належить до групи колоній під назвою Борозенко. Нині населений пункт називається Маринопіль Павлопільської сільради Нікопольського району тієї ж області.

Внаслідок адміністративних реформ, які проводила Російська імперія, потім СРСР, населений пункт неодноразово перепідпорядковувався різним центрам. До 1917 року Фельзенбах відносився до Катеринославського повіту Миколайтальської волості Катеринославської губернії. За радянських часів до – Сталіндорфського (також Фрізендорфського/Шолохівського) районів Дніпропетровської області. Старожили називали Маринопіль “німецьке Шишкіне”, так як українське село Шишкіне знаходиться за один кілометр, і українці часто відвідували колонію – багато хто був там найнятими працівниками у багатих господарів, а діти бігали туди гратися з німецькими дітьми. Також у радянські часи діти з колишньої колонії відвідували школу 7-річку Шишкіне. Кількість населення 1885 р. – 224 жителів, на 1908 р. – 248, на 1942 р. – 351 людина [13]. Ще до революції люди жили в цегляних будинках (м. Нікополь був цегельний завод).

У 1908 році на одне господарство Фельзенбаха у середньому припадало 60,8 десятин землі. З приходом радянської влади це число значно поменшало, у 1920-х роках землі вилучалися з володіння внаслідок землевпорядної кампанії на всій території України. Так, на 1925 рік на одне господарство припадало вже всього 10,7 десятин. У 1920-х рр. існувала артіль (назва втрачена).

У селі працювала 4-класна школа, яка розташовувалась у шкільній будівлі з трьох кімнат. До 1918 року російська мова була мовою навчання, і лише предмет «Релігія» викладали німецькою. Після 1918 року німецька мова була мовою навчання аж до 1938 року, потім мовою навчання стала українська. Після вторгнення німецьких військ німецька мова знову стала мовою навчання. Для обдарованих учнів була можливість відвідувати повну середню школу (10 класів) в Ейгенгрунді, за 4 км, або в сусідньому українському с. Шишкіне.

Село складалося з 50-60 будинків, вздовж однієї головної вулиці (зараз Центральна), яка йшла вздовж дороги із селища Шишкіне на селище Шевченкове (Ейгенгрунд). З боків вулиці було вимощено цегляні тротуари. Будинки також були цегляними, збудовані ще до революції, великі, на двох господарів із перестінком. У кожному подвір’ї було по 2-3 корови, свині та багато птиці, криниця з питною водою, обкладена цеглою. Був один паровий млин (на в’їзді в село з боку с. Шишкіне), побудований близько 1893 року, належав меноніту Францу Фрезі і вже 1919 року працював на бензиновому моторі. Власника було вбито махновцями. Будівля збереглася досі, є навіть старе обладнання, але у неробочому стані [11].

Були й два вітряки, бібліотека, клуб, у якому існував хор та оркестр, працювала кінопересувка.

За спогадами українських жителів, які працювали за наймом у багатих сім’ях колонії, німці розпочинали свою роботу на землі зі сходом сонця, а по обіді милися і приводили себе в порядок, у будь-який час – і в посівну, і в збір урожаю. Субота та неділя були вихідними. Багато з них мали сади та городи, доглянуті, що приносили гарний урожай. Вміли робити консервацію, тушкували м’ясо, одним словом, були чудовими господарями. Швидше за все, такими ж працьовитими були і Едуард з Якобіною, хоча про добробут сім’ї судити складно, про неї не йдеться у спогадах мешканців Фельзенбаха. У 1943 році практично всі німці були вивезені з відступаючими німецькими військами на захід, у селі залишилася тільки деяка Циммерман, українка, родом з Маринополя, яка була одружена з німцем. Чоловік її поїхав до Німеччини, син жив у Нікополі.

Аналіз звіту Штумппа дозволяє сказати, що це була Аганета Щербань/ Циммерман, сестра дружини Олександра Гарварта, Анни Щербань. У неї було 2 сини – Вільгельм і Фрідріх, від Петра Циммерманна (1910 р.н.), засланого в 1941 році (мабуть, мобілізованого в Трудармію).

Станом на 2003 рік у селі збереглося кілька німецьких будинків у занедбаному стані та пам’ятники на цвинтарі [11].

Діти Едуарда і Якобіни Гарварт

Згідно з свідоцтвом про конфірмацію, наданим родичами, Ольга Едуардівна Гарварт/ Olga Harwardt народилася 17 жовтня 1908 року і була охрещена 26 грудня того ж року, місце народження не вказано. Незважаючи на те, що у вихідних даних йдеться про народження Ольги у с. Богомирівка, такого населеного пункту (в т.ч. німецької колонії з такою назвою) не виявлено.

Можливо, помилкова інформація про Богомирівку бере початок від матері Ольги, Якобіни. Так, Богомирівка згадується у документах групи Штумппа і стосовно Хільди Гарварт, і Олександра Гарварта. Відомо, що анкета складалася зі слів мешканців сіл, а Якобіна на той час була вже досить літньою жінкою, їй було 69 років. Можливо, вона переплутала назву та дала невірні відомості. Більше населений пункт Богомирівка не згадується ніде, що нетипово для великої вибірки німців не тільки Маринополя, а й інших населених пунктів, і вказує на можливу помилку. Можна припустити, що місцем народження була Богодарівка або Божедарівка, що знаходяться неподалік. Як варіант так міг називатися маєток Гарвартів (Gut), а не населений пункт. Поки що цей факт перевірити складно.

Конфірмація відбулася 3 червня 1923 року в лютеранській церкві приходу Ейгенгрунд/ Eigengrund (центр приходу в колонії з однойменною назвою; також Шарапівка, Петрівка, Мар’їн Дар). Нині це село Шевченкове Нікопольського району Дніпропетровської області. Церква була збудована у 1911 році і працювала до 1930-х років. До цього часу колоністи Борозенко реєстрували основні події в парафії Йозефсталь/ Йосипівка, а до того – у приходах Ейгенфельд, Гохштедт, Кронау та Молочна.

Згідно з анкетними даними, Ольга з батьками жила у Богомирівці (?), з 1919 по 1926 рік ходила до школи та закінчила 4 класи. А 1926 року з матір’ю та братом Олександром перебралася до Маринополя. Хільда ​​на той час вже була одружена і мала 2-3 дітей, вона жила в Олександрополі. Як ми згадували вище, можна припустити, що Богомирівка – це назва маєтку Гарвартів в Олександрополі на кінець XIX – початок XX століття.

За даними опергрупи Штумппа, станом на серпень 1942 року в селі проживали дві родини Гарварт (мати Якобіна та син Олександр) та кілька сімей Циммерман, а також родина Етнаер. На жаль, слідів сім’ї Ольги Едуардівни, її чоловіка Петра Генріховича Циммермана та їхніх дітей у селі Маринопіль не виявлено, незважаючи на вказані в автобіографії дані. Нема їх також і в інших німецьких селах поблизу. Можна припустити, що родина Ольги проживала не в самому німецькому селі, а, наприклад, у сусідньому українському селі Шишкіне, але перевірити цей факт поки що неможливо. Більше інформації можна отримати, написавши запит до Федерального архіву Німеччини (м. Берлін), де зберігається справа з сигнатурою ZLA 3/3457134 на Петра Циммермана 1905 р.н.

Старша сестра Ольги Хільда/ Hilda Harwardt (25 червня 1901 р.н.) народилася також у с. Богомирівка (нас. пункт зі слів Ольги та перепису команди Штуммпа). Жила в селі Олександропіль, була одружена з Емілем Яковичем Етнаером (26 квітня 1899 р.н.), шлюб укладено 1921 року. У складі сім’ї станом на 1942 р. значаться діти: Еміль, 15 березня 1922 р.н., Марта, 1 серпня 1924 р.н., Ольга, 23 квітня 1926 р.н., Роза, 7 жовтня 1928 р.н., Еріх, 2 травня 1931 р.н. Усі діти народжені в Олександрополі.

Чоловік Еміль Якович Етнаер був заарештований 8 липня 1938 року (за словами дружини) або 20 вересня 1938 року (відповідно до справи, яка зберігається в Державному архіві Дніпропетровської області) за звинуваченням в участі у повстанській організації. Розстріляний. Реабілітований 24.09.1958.

Хільда ​​з дітьми також знаходилася у зоні Вартегау у 1943-1944 роках. Більше інформації можна отримати, написавши запит до Федерального архіву Німеччини (м. Берлін), де зберігається справа з сигнатурою ZLA 1/10096765 на Хільду Етнаер 1901 р.н.

1942 року на плані села відзначено будинок з двома господарями – Хільдою Етнаер та Якобом Етнаером.

Брат Олександр/ Alexander Harwardt народився 3 лютого 1910 року в с. Богомирівка (нас. пункт зі слів Ольги та перепису команди Штуммпа), жив у с. Маринопіль. У складі сім’ї станом на 1942 р. значаться: дружина Анна Щербань (нар. 22 вересня 1912 року в селі Томаківка; шлюб укладений у 1934 році), діти Ольга (нар. 10 травня 1934) та Олександр (нар. 18 червня 1936), народжені у с. Маринопіль. Подальшу долю Олександра до моменту смерті в Польщі невідомо, картки переміщеного до зони Вартегау в картотеці Федерального архіву Німеччини (м. Берлін) не знайдено.

Міграція членів сім’ї Ольги Едуардівни Гарварт з 1810 по 1943 рік по південно-східній частині Російської імперії (потім СРСР) виглядає так:

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Karl Stumpp, Die Auswanderung aus Deutschland nach Ruß land in den Jahren 1763 bis 1862 / Карл Штумпп, Еміграція з Німеччини до Росії з 1763 по 1862 роки, видавництво 1991
2. Margarete Woltner, Die Gemeindeberichte von 1848 der deutschen Siedlungen am Schwarzen Meer, Sammlung George Liebbrand / Муніципальні звіти німецьких поселень на Чорному морі за 1848, М.Вольтнер, з колекції Георга Ліббранда, видавництво 1941
3. Я.Штах, Очерки из истории современной жизни южнорусских колонистов, Москва, 1916 г. / Я.Штах, Нариси з історії сучасного життя південноросійських колоністів, Москва, 1916
4. Ведомости о подноженных и угодных состояниях колонистов за 1806 год о хозяйственных обзаведениях, Ф. 134. «Екатеринославская контора иностранных поселенцев Южного края России, г. Екатеринослав», Оп. 1, Д.158. / Відомості про підніжні та угідні стани колоністів за 1806 про господарські обзаклади, Ф. 134. «Катеринославська контора іноземних поселенців Південного краю Росії, м. Катеринослав», Оп. 1, Д.158.
5. Матеріали «Порталу німців України», укладачі «Рада німців України» за підтримки Федерального міністерства внутрішніх справ, будівництва та регіонального розвитку Німеччини через Благодійний Фонд «Суспільство Розвитку». Мобільна виставка, розділ 13 “Приазов’я”.
6. Матеріали порталу «История российских немцев» (Історія російських німців).
7. 1838 – 1913 Die Evangelisch-Lutherische Gemeinde Kaisertal, Gouvernement Taurien, Kreis Melitopol, Wolost Eugenfeld in den ersten 75 Jahren ihres Bestehens. Jubiläumsschrift, herausgegeben im Verein mit mehreren Gemeindegliedern von J. Stach, Pastor. Verlag Eugenfeld, 1913 / 1838 – 1913 Євангелічно-лютеранська громада Кайзерталь, Таврійська губернія, Мелітопольський округ, Волость Ейгенфельд за перші 75 років свого існування. Ювілейна публікація, записана та відредагована пастором Я. Стахом, спільно з кількома членами громади. Видано за власний кошт приходу Ейгенфельд, 1913 р (англійською мовою).
8. Крылов Н.В. Крылова А. М. Развитие малоселенных форм расселения меннонитов на территории Бердянского и Мелитопольского уездов // Материалы международной научной конференции, посвященной 200-летию переселения немцев в Приазовье и Причерноморье [“Немцы Приазовья и Причерноморья: история и современность”] – Донецк: ДонГУ, 2003. – с. 31-35. / Крилов Н.В. Крилова О. М. Розвиток малоселених форм розселення менонітів на території Бердянського та Мелітопольського повітів // Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 200-річчю переселення німців у Приазов’ї та Причорномор’ї [“Німці Приазов’я та Причорномор’я: історія та сучасність”] 2003. – с. 31-35.
9. Немцы России: населенные пункты и места поселения: энциклопедический словарь/ сост.: В.Ф. Дизендорф. – М., “ЭРН“, 2006. – 472 с. / Німці Росії: населені пункти та місця поселення: енциклопедичний словник/упоряд.: В.Ф. Дизендорф. – М., “ЕРН”, 2006. – 472 с.
10. DIESE STEINE. Die Russlandmennoniten. Verfasst und gesammelt von Adina Reger und Delbert Plett Q.C, Crossway Publications Inc., Box 1960, Steinbach, Manitoba, Canada R0A 2A0 / Це каміння. Російські меноніти. Укладачі Адмна Регер та Делберт Плетт. Видавництво Crossway Publications Inc., Манітоба, Канада (німецькою мовою).
11. Бобылева С.И., На Рейне и на Днепре: Опыт непредвзятой германистики, Сборник научных трудов, изд. «Лира», Днипро, 2017 г. / Бобильова С.І., На Рейні та на Дніпрі: Досвід неупередженої германістики, Збірник наукових праць, вид. “Ліра”, Дніпро, 2017 р.
12. “Екатеринославские Губернские Ведомости” 1916 г. / “Катеринославські Губернські Відомості” за 1916 рік, добірка газети за період 1838-1917 рр. зберігається у фондах газетного відділу Національної бібліотеки ім. Вернадського, м. Київ.
13. Verzeichnis der deutschen Siedlungen im Gebiet Dnjepropetrowsk / Bearbeitet von Dr. K. //Heimatbuch der Deutschen aus Rußland. 1958 / Bearbeitet von Dr. Karl Stumpp. – Stuttgart, 1958. – S. 187–190. // Покажчик німецьких поселень на Дніпропетровщині / Під ред. д-ра К. // Родовід книга німців із Росії. 1958 / За редакцією д-ра Карла Штумппа. – Штутгарт, 1958 р. – с. 187-190. Матеріали досліджень з колишніх колоній Дніпропетровщини розміщено онлайн у Центральному державному електронному архіві України у розділі «Звіти “Групи Штумппа”. Електронний архів, розділ «Цифрові копії архівних документів фонду R6_GSK «Звіти «оперативної групи Штумпп» за 1941-1943 роки» Федерального архіву Німеччини», фонд R_6_623 Rayon: Friesendorf Kreisgebiet: Pjatichatki Generelbezirk: Dnjeproprtrowsk Dorf: Felsenbach russisch – Mariopol, справа 167 і R_6_702 Rayon: Friesendorf Kreisgebiet: Pjatichatki Generelbezirk: Dnjepropertrowsk Dorf: Neu-Hochstadt russisch – Alexandropol.
14. Російський Державний Військово-історичний архів, фонд Картотека бюро обліку втрат у Першій світовій війні (офіцерів та солдатів), скринька 746-Г. Картка пораненого.
15. Методическое пособие по исполнению запросов генеалогического характера по метрическим книгам и оформлению архивных справок в Центральном государственном историческом архиве Санкт-Петербурга, Санкт-Петербург, 2017 г. Раздел IV. Метрические книги лютеранских церквей. Князева Е.Е., стр. 41. / Методичний посібник щодо виконання запитів генеалогічного характеру з метричних книг та оформлення архівних довідок у Центральному державному історичному архіві Санкт-Петербурга, Санкт-Петербург, 2017 р. Розділ IV. Метричні книги лютеранських церков. Князєва Є.Є., стор 41
16. Газета Таврические губернские ведомости №29 / Газета Таврійські губернські відомості №29 від 20 квітня 1915 року
17. Метричні книги про народження, шлюби та смерті приходів Бессарабської, Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній, різні роки (РДІА, Ф. 828, Оп. 14, Справи 2-59).
18. Метричні книги про народження, шлюби та смерті приходів Бессарабської, Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній, 1880 рік (РДІА, Ф. 828, Оп. 14, Спр.241)
19. Метричні книги про народження, шлюби та смерті приходів Бессарабської, Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній, 1874 рік (РДІА, Ф. 828, Оп. 14, Спр.200)

Катерина Кишинська

ДОДАТКИ

Генеалогічне дерево Мартіна Гарварта

Генеалогічне дерево Крістіана Гарварта

Генеалогічне дерево Готтфріда Гарварта

Генеалогічне дерево Едуарда Гарварта

Генеалогічне дерево Ольги Гарварт