Башинські гербу Самсон із Острозького повіту

Історична довідка

Досліджуваний рід Башинських гербу Самсон походить від польських шляхтичів, які протягом XVII – XVIII століть володіли рядом маєтків у Київському воєводстві давньої Речі Посполитої. Частина представників сім’ї, як видно з архівних джерел, несла службу в Коронній армії.

1793 року в результаті Другого розділу Речі Посполитої території Київського, Волинського, Подільського та Брацлавського воєводств увійшли до складу Російської імперії. Місцевій еліті, – шляхті, – імператриця Катерина II гарантувала збереження всіх прав та привілеїв, якими вони користувалися раніше. Таким чином, розпочався процес інкорпорації польських шляхтичів у російське дворянство. Шляхта мала зібрати і подати в губернські дворянські депутатські зібрання документальні підтвердження свого походження.

Території вищезгаданих чотирьох воєводств у 1795 році увійшли до складу новостворених Київської, Волинської та Подільської губерній. Царський уряд одразу зіткнувся з особливостями новоприєднаних територій, що ускладнили процес інкорпорації. По-перше, шляхти тут було неприродно багато для Російської імперії – близько 7% населення (в інших губерніях дворяни становили трохи більше 1 – 1,5% населення). По-друге, російське розуміння дворянства відрізнялося від розуміння місцевого, польського. Якщо для перших бути дворянином означало володіти маєтком з селянами-кріпаками, то для других дворянство – це була “якість крові”, яка передавалася від батьків до дітей.

Крім того, більшу частину шляхти Правобережної України (понад 90%) складали малоземельні чиншовики, які не були власниками своїх земельних ділянок, а лише довічними орендарями. Проживали вони на території маєтків великих землевласників, сплачуючи їм грошовий чинш за користування землею. У соціально-економічному плані чиншова шляхта практично нічим не відрізнялася від українських селян, маючи хіба що особисту свободу.

Убогі чиншовики часто не мали можливості зібрати необхідні для інкорпорації документи, які стосувалися їх шляхетського походження, оскільки вони були розкидані по території всієї колишньої Речі Посполитої. У зв’язку з цим процес інкорпорації через деякий час пригальмувався.

Негативно на процес входження шляхти в російське дворянство також вплинуло польське національно-визвольне повстання 1830 року, спрямоване на відновлення незалежності Речі Посполитої, яке було придушене в 1831 році. Хоча більша частина польської шляхти Правобережної України і поставилася до повстання скептично, російська влада після його “упокорення” розцінювала їх усіх як “потенційних зрадників”, змінивши офіційний політичний курс щодо них. Тепер замість інкорпорації завдання стояло декласувати (перевести в податні суспільні стани) та асимілювати польську шляхту.

Тому незабаром все місцеве дворянство було поділено на три розряди: 1-й – шляхтичі, які володіли нерухомістю та зуміли довести своє походження (не більше 5%); 2-й – шляхтичі, які не володіли нерухомістю, але довели своє походження (трохи більше 40%); Третій – шляхтичі, які не володіли нерухомістю, і не довели своє походження (більшість).

Таким чином, з 1831 року розпочався процес декласації польської шляхти – переведення її з привілейованого становища до податних суспільних верств. Першими були декласовані «дворяни» 3-го розряду: протягом 1830-х практично всі вони були переведені в стани громадян, однодворців, міщан або селян.

З 1839 року розпочала свою роботу Київська центральна ревізійна комісія, завданням якої було перевірити документальні докази затверджених дворян 1-ї та 2-ї категорій. Внаслідок діяльності установи протягом 1840 – 1844 років переважну більшість дворян 2-го розряду було переведено у суспільний стан громадян чи однодворців.

Окремі родини декласованої шляхти протягом 1850-х років подавали повторні прохання до губернських дворянських депутатських зібрань для відновлення своїх прав, а разом з ними надавали додаткові документи, що підтверджують їхнє благородне походження. Метою повторних прохань було збереження за собою привілейованого становища. Зокрема, дворяни не сплачували податків, не призивалися на рекрутську службу, мали свободу пересування, право на середню та вищу освіту, право на чиновницьку службу.

Однак друге польське повстання 1863 року, метою якого також було відновлення незалежності Речі Посполитої, і яке теж було придушене, остаточно “поставило хрест” на всіх спробах шляхти офіційно влитися у російське дворянство. Хоча, варто зазначити, більша частина шляхти, як і раніше, не підтримала повстанців.

Вже 13 червня 1863 року Волинському дворянському депутатському зібранню “департаментом Герольдии правительствующего Сената” було наказано всі справи польсько-шляхетського походження призупинити у провадженні до придушення Польського заколоту [3, 264]. Після придушення процес відновлений не був: до кінця 1860-х років вся колишня шляхта, що не володіла маєтками, була переведена в стан селян або міщан, якими вони залишалися до самого 1917 року.

Визнання Башинських у дворянстві

У XIX столітті досліджуваний рід Башинських пройшов усі вищезгадані стадії політики станової інкорпорації та декласації, яку здійснювала російська влада щодо малоземельної польської шляхти.

Так, 30 грудня 1802 року один із представників роду, Яків Іванович Башинський, направив до Волинського дворянського депутатського зібрання віднайдені в архівах повітових судів, духовних консисторій та казенних палат докази дворянського походження його сім’ї. Того ж дня депутатські збори ухвалою №3138 визнали рід Башинських у дворянській гідності, і внесли його до першої частини дворянської Родовідної книги (в інших місцях дворянської справи Башинських повідомляється, що рід був внесений до шостої частини Родовідної книги).

В 1811, 1825, 1832 і 1833 роках Башинські подали додатковий набір документів (головним чином метрики про хрещення) для зарахування до дворянства близьких і далеких родичів, а також новонароджених представників роду.

Тут варто зазначити, що за невідомими нам обставинами до Родовідної книги вносилися не всі члени численного сімейства Башинських. Частина представників роду не була внесена туди помилково (наприклад, мала місце плутанина з іменами та по-батькові), ще частину представників – внести забули. Так, наприклад, до Родовідної книги були внесені батько та рідні брати Йосипа Степановича Башинського, але він сам чомусь внесений не був. У 1850-х роках він написав ряд прохань, щоб виправити це непорозуміння [3, 73, 81]. Також плутанина спостерігається з ймовірним двоюрідним братом (або рідним) Йосипа, Петром Степановичем Башинським, який не згадується серед списків визнаних у дворянстві 1802 – 1833 років, але в 1855 році у дворянській справі згадується його син Яків Петрович Башинський, а він сам значиться в списках дворян Башинських за 1832 та 1834 роки.

Нерухомим майном станом на першу половину ХІХ століття ніхто з представників досліджуваного роду Башинських уже не володів, вони були чиншовиками. Вотчинні володіння, які належали їхнім предкам у XVII – XVIII століттях, були, швидше за все, розпродані та переуступлені ще за часів існування Речі Посполитої (до 1795 року). Але зібрати необхідні документи, що стосуються володінь та походження предків, Башинським вдалося, – на підставі цих доказів їх і визнали у дворянстві.

У 1831 році вони були внесені до категорії дворян 2-го розряду.

Переведення в податні суспільні стани

1844 року справу про дворянське походження Башинських із Житомира було направлено на розгляд до Київської центральної ревізійної комісії. 7 листопада того ж року на черговому засіданні комісії було прийнято рішення про виключення роду Башинських із дворянської Родовідної книги та переведення їх у податний суспільний стан однодворців. Формальною причиною для такого рішення стала нібито недостатність документальних підтверджень шляхетського походження.

Справжньою ж причиною декласації була неформальна цілеспрямована політика царської влади, метою якої було повне знищення такого поняття, як дрібна польська шляхта.

Щоправда, в податний суспільний стан Башинські переведені були не відразу, деякий час вони продовжували числитися в стані дворян. Справа в тому, що з кінця 1840-х років окремими представниками сімейства у Волинське дворянське депутатське зібрання було направлено низку прохань із наданням додаткових документальних підтверджень їхнього походження. Зокрема, було надано випис із Гродських актів, про те, що у XVIII столітті предкам Башинських належало селище Кутище разом із селянами, що його населяли, та інші документи. Процес розгляду даних паперів для остаточного ухвалення рішення затягнувся на понад п’ятнадцять років.

Фатальним роком для Башинських став 1863. Процес інкорпорації їх у російське дворянство був назавжди припинений по згаданих у першому розділі причинах.

Але формально до літа 1863 року, незважаючи на постанову Центральної ревізійної комісії 1844 року, Башинські значилися дворянами і мали всі відповідні даному суспільному стану права та привілеї.

До кінця 1860-х років, як видно з матеріалів сповідних розписів, усі Башинські були переведені в суспільний стан міщан. Приналежність до цього стану збереглася за більшістю представників роду до 1917 року.

Побут. Мова спілкування

У соціально-економічній площині Башинські на той час практично нічим не відрізнялися від українських селян, що проживали по-сусідству. Відмінності полягали лише у віросповіданні (практично всі Башинські у ХІХ столітті були римо-католиками), національної самоідентифікації (зараховували себе до польської політичної нації) та особливостях ментальності (наприклад, намагалися одружуватися та виходити заміж лише з представниками своєї етно-релігійної групи).

Мовою спілкування більшості представників роду Башинських з другої половини XIX століття стала українська, яка витіснила польську. Хоча, як повідомляють матеріали етнографічних експедицій, польська мова збереглася як культова (нею молилися, відбували релігійні обряди), а також була присутня у фольклорі.

Географія проживання

Географічно рід Башинських у ХІХ столітті був розкиданий на обширних територіях Волинської та Київської губерній. Так, з архівних документів ми дізнаємося, що у Волинській губернії Башинські мешкали в Острозькому, Новоград-Волинському, Житомирському, Дубенському та Овруцькому повітах. У Київській губернії Башинські проживали у Бердичівському та Липовецькому повітах. Усі вони походили від спільного предка, Яна Башинського, гербу Самсон…

Досліджувана нами гілка роду (див. родовідний розпис нижче) проживала в Острозькому повіті Волинської губернії – спочатку у селищі Дертка, а згодом у селі Сторониче, неподалік повітового міста Острога.

При цьому варто зазначити, що в Дертці вони мешкали з початку 1830-х років. Точно сказати, в якому саме населеному пункті сім’я жила раніше, ми не можемо. Але, безперечно, це був Острозький повіт.

Крім того, в Острозькому повіті проживали інші гілки Башинських. Зафіксовано такі населені пункти: місто Острог, село Білотин, село Шляхова, село Новомалин, село Сільце, село Репище та село Чорноводи.

Для Башинських, як і для представників “молодшої шляхетської братії” загалом, була характерна “мобільність” та часта зміна місць проживання. Особливо ця тенденція помітна у період із другої половини XVIII до початку ХІХ століття. Десятки гілок Башинських, які перебували між собою у віддаленій та близькій спорідненості, заселили обширні території південно-східної частини Волинської та західної частини Київської губерній. Пояснити це можна економічними причинами (міняли місце проживання залежно від появи більш вигідних умов землекористування) та наявністю особистої свободи та свободи пересування.

Перші документальні згадки

Перші згадки про представників досліджуваного роду датуються 1713 роком [3, 23]. У дворянській справі Башинських – основному генеалогічному джерелі з історії сім’ї – міститься копія вступного листа із Київських гродських книг, згідно з яким Стефан і Антон Башинські виступають у ролі спадкоємців маєтку Березівка ​​Житомирського повіту разом із селянськими сім’ями, що його населяють, від батька Яна Башинського.

Останній є найраннішим документально зафіксованим предком досліджуваного сімейства. Він же разом із дружиною Анною з Турчинських та братом, товаришем панцирної корогви Йосипом Башинським згадується у виписці з Гродських актів за 1716 рік. Згідно з цим документом їм належала частина села Слобідка “разом із селянами та полями”.

Стосовно років життя перших Башинських ми можемо лише робити припущення. Так, завдяки виписці з метричної книги за 1726 рік, ми знаємо дату народження одного з синів вищезгаданого Стефана Башинського, Войцеха. Якщо припустити, що це найстарша дитина в сім’ї (адже один із синів Стефана народився 1753 року), то виходить, що Стефан Башинський народився близько 1700 року. А його батько Ян Башинський і дядько Йосип Башинський, відповідно, могли народитися протягом 1660-1670-х років.

Звідки походять Ян та Йосип Башинські ми не знаємо, але знаючи назву їхнього родового герба – Самсон, можемо припустити про їх походження із Великої Польщі. Адже за даними польських геральдистів, більшість представників гербу Самсон походять саме з цього історичного регіону (територія сучасної Польщі).

Швидше за все, брати Ян та Йосип, як і їхній безіменний батько, служили в Коронному війську (на рахунок Йосипа Башинського це документально зафіксовано) і в якості винагороди за службу отримали низку земельних угідь на Правобережній Україні з селянами, що їх населяли.

Розподіл роду на дві лінії

Умовно досліджуваний рід можна розділити на дві великі гілки: 1) ту, що походить від Антона, сина Яна, Башинського і 2) ту, що походить від Стефана, сина Яна, Башинського. Їхній дядько, Йосип Башинський, як повідомляють архівні документи, потомства після себе не залишив.

Антон Башинський, як і всі його численні нащадки, проживав в околицях міста Житомира. Він разом із синами Яном і Казимиром і братом Стефаном згадується у уступочній угоді 1732 року, за якою вони продають за 1000 злотих частину нерухомого майна, яке перейшло їм у спадок від їхнього бездітного дядька Йосипа Башинського.

Стефан Башинський та його численні нащадки проживали в околицях міста Острога. Саме від Стефана і походить досліджувана нами гілка роду. У Стефана було шестеро синів: Войцех, Стефан, Йосип, Мацей, другий Стефан та Петро. В одного зі Стефанів був син Петро, ​​який народився близько 1784 року. Від Петра, своєю чергою, походить Яків Петрович Башинський, який народився 1828 року, і залишив по собі трьох синів і трьох дочок, які, своєю чергою, також залишили по собі численних нащадків.

Родовідний розпис

1. Ян Башинський гербу Самсон

Ян Башинський народився орієнтовно у 1660 – 1670-х роках. Місце його народження, а також інформація про батьків невідомі.

У доступній нам дворянській справі Башинських міститься документ, що стосується роду Тибора-Башинських з Подільської губернії, в якому знаходиться генеалогічна інформація, починаючи з XVI століття. Але всі наші спроби якось пов’язати відомих нам Яна та Йосипа Башинських із цим родом закінчилися невдачею. Найімовірніше, це інший, окремий рід. Дане припущення підтверджується наявністю у подільських Башинських «придомку» Тибора, а також тим, що вони користувалися іншим гербом, ніж досліджуваний рід. Як цей документ потрапив до дворянської справи наших Башинських, невідомо.

Відомо, що Ян Башинський належав до категорії середньої шляхти та мав родовий герб Самсон.

До середньої шляхти належали власники одного або декількох населених пунктів разом із селянами, що їх населяли, а також посесори.

Пращур досліджуваного нами роду був одружений з Анною Турчинською. У сім’ї було двоє синів – Антон та Стефан. Антон, ймовірно, був старшим.

Ян Башинський був власником низки маєтків у Київському воєводстві разом із селянами, які їх населяли. З документів видно, що він володів частиною сіл Березівка ​​[3, 25], Слобідка [3, 15зв] та Кутище [3, 97зв].

При цьому варто зазначити, що селом Слобідка згідно з записом у Житомирських гродських актах Ян Башинський володів спільно з дружиною Анною та братом Йосипом.

Після смерті Яна Башинського маєтки успадкували його сини Антон та Стефан.

Помер Ян Башинський не раніше 1716 року, оскільки за цей рік він згадується як частковий власник нерухомості в селі Слобідка.

2. Йосип Башинський гербу Самсон

Як було згадано вище, у Яна Башинського був рідний брат Йосип, який був товаришем кінної панцирної хоругви (організаційно-тактична одиниця в лицарському війську Польщі та Литви, що відповідала роті).

Кіннота Речі Посполитої ділилася на важку (рейтари та гусари) та легку (панцирні, козацькі та татарські хоругви). Панцирні хоругви були найчисельнішою легкою кіннотою і отримали назву від легких східних панцирів – тобто кольчуг. Озброєння їх складалося з шабель та пістолів. Використовувалися також турецькі щити, що плелися з лози. Голова захищалася пласким шоломом.

Панцирна хоругва комплектувалася по середньовічному принципу «товариського почту», коли ротмістр набирав у свою хоругву товаришів – шляхтичів, які мали привести із собою кількох озброєних слуг (почт). Розмір почту безпосередньо залежав від матеріального становища шляхтича і визначав його зробітну платню. Служба в панцирних хоругвах вимагала великих витрат, тож товариші набиралися із представників середньої шляхти.

Як повідомляють джерела, Йосип Башинський володів частиною села Слобідка [3, 15зв], частиною села Луки [3, 180зв], а також ще одним безіменним населеним пунктом разом із селянами, що їх населяли [3, 25].

Відомо, що Йосип Башинський не залишив після себе нащадків, тому все його майно після його смерті перейшло у спадок до його племінників, – синів брата Яна, – Стефана та Антона Башинського. Помер Йосип Башинський не пізніше 1732 року, оскільки цього року його спадкоємці продають спадщину, яка дісталася їм від дядька.

3.1. Стефан, син Яна, Башинський

Стефан Башинський народився близько 1700 року в сім’ї шляхтича Яна Башинського та його дружини Анни з Турчинських в одному з батьківських маєтків. Він мав рідного старшого брата Антонія.

14 грудня 1713 року Стефан разом із братом Антоном отримали у володіння від батька частину села Березівка ​​разом із селянами, що його населяли. Ця подія була зафіксована у вступному документі Київських гродських актів [3, 25].

Тут варто зазначити, що в оригінальному документі – виписці з Київських гродських книг – “1713” виправлено на “1719”, тому не виключено, що у володіння маєтком Березівка ​​Стефан і Антон Башинські вступили саме в цей період.

Дружину Стефана Башинського звали Катерина, її дівоче прізвище було Островська. У сім’ї було шестеро синів: Войцех, Петро, ​​Стефан, Йосип, Стефан та Мацей.

Войцех – мабуть, був найстаршою дитиною в сім’ї. У копії метричного запису про народження повідомляється, що він народився 31 грудня 1726 року. Хрещений хлопчик був у Острозькому римо-католицькому костелі [3, 15зв]. 1 серпня 1735 року в сім’ї народився другий син, Йосип, охрещений він був також в Острозькому римо-католицькому костелі [3, 15зв].

Виходячи з того, що Войцех та Йосип були охрещені в Острозькому костелі, можна припустити, що вони народилися десь неподалік міста Отрога. Відповідно виходить, що Стефан та Катерина Башинські на той час проживали у тій місцевості. Можливо, село Слобідка, яке згадується як володіння Яна Башинського, батька Стефана, – це однойменне село, що знаходиться недалеко від міста Острога. Це могло б пояснити, чому, як мінімум, двоє синів Стефана були охрещені в місцевому костелі.

Далі відомо, що третій син Стефана та Катерини, Петро, ​​народився 8 липня 1752 року. Хрещений хлопчик був уже у Чуднівському римо-католицькому костелі [3, 15зв]. Дати народження трьох інших синів Стефана, двох Стефанів і Мацея, нам невідомі: метричні виписи про їхнє народження до нашого часу не збереглися.

Дати та обставини смерті Стефана та Катерини Башинських через відсутність архівних джерел нам невідомі.

4.3. Стефан, син Стефана, Башинський

Стефан Башинський народився ймовірно у період 1730 – 1740-х років у сім’ї шляхтичів Стефана та Катерини з Островських Башинських. Місцем його народження, швидше за все, був Острозький повіт, а хрещений хлопчик був у Острозькому римо-католицькому костелі. Крім нього в сім’ї було ще п’ятеро синів: Войцех, Йосип, Мацей, Петро та другий Стефан.

Дружину Стефана звали Марія, її дівоче прізвище нам невідоме. У сім’ї було четверо синів: Мартін, який народився близько 1760 року, Михайло, який народився 24 вересня 1763 року, Войцех, який народився в 1769 році, і Петро, ​​який народився близько 1784 року.

Стефан Башинський, швидше за все, був одним із перших представників досліджуваного роду, хто перейшов із розряду шляхтичів-власників до розряду шляхтичів-чиншовиків. Щоправда, не виключено, що якесь нерухоме майно у власності Башинських могло зберегтися і після Стефана, а розпродали його сини.

Помер Стефан Башинський у період до 1811 року, оскільки у списку представників роду Башинських, визнаних у дворянстві, за той рік, він відсутній.

5.4. Петро, син Стефана, Башинський

Петро Степанович Башинський народився близько 1784 року в сім’ї шляхтичів Стефана та Марії Башинських. Місцем його народження є невідомий нам населений Острозького повіту Волинського воєводства. Ймовірно, він був наймолодшою ​​дитиною у сім’ї. Крім нього, було ще троє синів: Мартін, Михайло та Войцех.

Як згадувалося вище, у Стефана, сина Яна, Башинського було двоє синів з ім’ям Стефан. Встановити точно, який саме Степан Степанович Башинський мав сина Петра, нам не вдалося. У дворянській справі Башинських цієї інформації немає. Обидва Стефани, сини Стефана, є претендентами на роль батька для Петра (крім них більше ніхто не підходить для цієї ролі за роками).

Те що досліджуваний Петро був сином людини на ім’я Стефан сумнівів не викликає – це вказано в посімейних списках дворян 2-го розряду Башинських по Острозькому повіту за 1832 [1, 11зв] і 1834 [2, 13] роки, де він згадується з дружиною і малолітнім сином Яковом. Проблема у тому, якого саме Стефана він син.

У своєму дослідженні ми схиляємося до версії про те, що Петро був сином Степана Степановича Башинського, у якого була дружина Марія та сини Мартін, Михайло та Войцех. Основним аргументом на користь цієї теорії виступає той факт, що в посімейному списку Башинських за 1832 рік Йосип Степанович Башинський, який був сином іншого Стефана (у якого була дружина Аполонія), названий двоюрідним братом для нашого Петра Степановича Башинського [1, 11зв].

Відомості про ранній період життя Петра Степановича через відсутність документальних джерел нам невідомі. Відомо лише, що станом на 1830-ті роки він належав до категорії дворян 2-го розряду та проживав у селі Дертка Острозького повіту Волинської губернії.

Петро Башинський був чиншовиком, тобто довічним орендарем земельного наділу у великого землевласника. Скоріш за все, останнім був один із князів Яблоновських.

Дружину Петра Степановича Башинського звали Олександра Федорівна, вона народилася близько 1799 року.

У сім’ї Петра Степановича та Олександри Федорівни було, як мінімум, троє дітей: Марія, 1823 року народження, Яків, 1828 року народження, та Йосип, невідомого року народження [3, 193зв].

Помер Петро Степанович у період між 1834 і 1855 роками, оскільки він згадується у посімейних списках дворян за 1834 рік [2, 13], але відсутній у списку представників роду Башинських станом на 1855 рік. В останньому присутні лише його сини, Яків та Йосип [3, 193зв].

6.5. Яків, син Петра, Башинський

Яків Петрович народився 1828 року в селі Дертка Острозького повіту Волинської губернії в сім’ї чиншових шляхтичів Петра Степановича та Олександри Федорівни Башинських. Хрещений хлопчик був у Острозькому римо-католицькому костелі.

Дружину Якова Петровича звали Розалія Гонгало, вона народилася 1831 року. Одружилися вони наприкінці 1840-х років. У сім’ї було шестеро дітей: Фелікс, що народився в 1852 році, Броніслав, що народився в 1858 році, Нікодем, що народився в 1860 році, Фаустина, що народилася в 1864 році, Юзефа, що народилася в 1868 році, і Целестина, що народилася в 1872 році [10, 137].

Яків Петрович Башинський разом із сином Феліксом і братом Йосипом згадується у дворянській справі роду Башинських у списку представників прізвища за 1855 рік [3, 193зв].

Проживала сім’я Якова Петровича у селі Сторониче Острозького повіту Волинської губернії, яке розташоване серед лісів неподалік повітового міста Острога. Яків як і його батько був чиншовиком.

Яків Петрович Башинський у другій половині 1860-х років був переведений із дворянського стану до міщанського. Так, 13 червня 1863 року Волинському дворянському депутатському зібранню “департаментом Герольдии правительствующего Сената” було наказано всі справи польсько-шляхетського походження призупинити у провадженні [3, 264]. Процес остаточного визнання за Башинськими дворянських прав було зупинено: вони мали приписатися до одного з податних станів – міщан чи селян.

Наприкінці ХІХ століття змінився характер користування землею для чиншовиків Правобережної України. Так, згідно з “Высочайше утвержденному положению о чиншевиках” 1886 року їх почали переводити на викуп землі, що орендувалася. Було створено спеціальне відомство, – Острозьке у чиншових справах присутствіє, – яке стало посередником між місцевими орендарями та землевласниками. Чиншовики за певну плату повинні були придбати орендовані ними ділянки землі. Таким чином, Яків Петрович Башинський та його спадкоємці стали повноправними землевласниками.

Відомо, що станом на початок XX століття у будинку Якова Петровича у селі Сторониче проживав його син Фелікс разом зі своєю дружиною Павліною з Копчинських та дітьми: Броніславою, Анною, Йосипом, Северином, Яном, Кароліною та Анелею [15]. Де мешкала решта дітей Якова Башинського, невідомо.

Помер Яків Петрович у період до 1909 року, оскільки у сповідному розписі за цей рік він не згадується. Його дружина Розалія у сповідному розписі 1909 року фігурує: у документі зазначено, що їй сімдесят років і, що мешкає вона у селі Сторониче разом із сином Феліксом, його дружиною та дітьми [15, 18зв].

Список використаних джерел

1. Посімейні списки дворян Острозького повіту Волинської губернії за 1832 рік (ДАЖО, Ф.146, Оп.1, Спр.509)
2. Посімейні списки дворян Острозького повіту Волинської губернії за 1834 рік (ДАЖО, Ф.146, Оп.1, Спр.511)
3. Справа про дворянське походження роду Башинських (ДАЖО, Ф.146, Оп.1, Спр.758)
4. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1837 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.8)
5. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1838 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.8)
6. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1839 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.8)
7. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1854 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.29)
8. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1855 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.29)
9. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1874 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.81)
10. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1875 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.81)
11. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1879 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.99)
12. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1880 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.99)
13. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1881 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.99)
14. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1882 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.99)
15. Сповідна відомість Острозького римо-католицького костелу за 1909 рік (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.162)
16. Метрична книга Острозького римо-католицького костелу за 1827 – 1832 роки (ДАРО, Ф.654, Оп.1, Спр.4)
17. Метрична книга Острозького римо-католицького костелу за 1850 рік (ДАРО, Ф.171, Оп.1, Спр.16)
18. Метрична книга Острозького римо-католицького костелу за 1851 рік (ДАРО, Ф.171, Оп.2, Спр.1)
19. Метрична книга Острозького римо-католицького костелу за (ДАРО, Ф.171, Оп.1, Спр.17)
20. Метрична книга Острозького римо-католицького костелу за 1859 рік (AGAD, Ks. Metr. Diec. Łuck. Sygn.886)

Додаток. Генеалогічна схема роду Башинських, початок XIX ст.

Олександр О. Красовський

Більш детально ознайомитися з історією поляків Правобережної України (до яких відносяться і досліджувані Башинські) можна у статті за посиланням.